Як працювати з книгою

Поради учням!
Роботу з книгою треба розпочинати з ознайомлення з  нею. Ознайомлення з книгою розпочинається з титульної сторінки, де, звичайно, вказуються прізвище автора, назва, черговість видання, місто, видавництво і рік публікації.
До початку роботи з книгою також треба ознайомитися з анотацією, передмовою та вступною статтею, примітками й коментарями, словником важкозрозумілих слів, післямовою, біографічною довідкою про автора, покажчиками, списком літератури, резюме, змістом.
Анотація вміщується на звороті титульної сторінки. Це стисла характеристика змісту книжки з вказівкою, на яких читачів вона в першу чергу розрахована. Передмови до книг пишуть їх упорядники, редактори, перекладачі або автори. У передмовах часто характеризуються історичні обставини та факти особистого життя автора, що спонукали до написання книги. Подібну до передмови роль відіграє  в книзі вступна стаття. Однак вона, як правило, відзначається  більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставляться й розв’язуються в книзі. Її завдання – підготувати читача до ґрунтовного розуміння та засвоєння матеріалу. У наукових збірниках в кінці кожної праці іноді подається резюме – стислий висновок, перелік її основних положень.

Суцільне читання й вивчення прочитаного
Після попереднього ознайомлення починаємо суцільне читання книги чи потрібного розділу її. Це потребує зосередження, оскільки важливо знайти в читаному найістотніше, зрозуміти й запам’ятати його.
Якщо книга власна, у ній можна робити помітки простим олівцем. Підкреслення, умовні позначки, які дадуть змогу при дальшому обдумуванні прочитаного знову повернути до важливих чи таких, що викликали сумнів, тверджень.
Сміливі чи цікаві думки можна позначити на полях знаком оклику (!), а ті, що викликають сумнів чи незгоду, – знаком запитання (?), те, що дивує, чи є незрозумілим – !?. інші позначки: V – найважливіше, Х – неправильно, + – завчити; П – виписати та ін. Кожен може виробити свої позначки й постійно користуватися ними.
Потрібно розвивати вміння швидко орієнтуватися в читаному тексті, знаходити в ньому основні положення, які треба запам’ятати. Іноді в цьому на допомогу читачеві приходить автор. Щоб звернути увагу на найважливіші твердження, він їх підкреслює, виділяє графічно, вводить підзаголовки. Виділені автором положення друкуються іншим шрифтом.
Текст книги складається з окремих речень, які групуються в абзаци,  Слід знайти в абзаці чи їх групі самостійну, якоюсь мірою закінчену думку, усвідомити, які речення в них головні, а які допоміжні, що тільки підводять до розуміння суті, до певного висновку, адже основну думку, виражену в якомусь одному чи кількох реченнях, автор потім обґрунтовує, пояснює, ілюструє прикладами. Працюючи з книжкою, треба навчитися виявляти основну думку й з’ясовувати, чи вона переконливо обґрунтована. Коли та думка висловлена в кількох абзацах, потрібно знайти головний за змістом абзац, а потім  уже переходити до розуміння змісту наступних абзаців та підрозділів, користуючись засобами аналізу і синтезу, розчленування та узагальнення. Потрібно виробляти самостійність суджень, критичний підхід до прочитаного, зіставляти його із знаним раніше, із твердженнями інших авторів.
Трапляється, що ви знаходите у літературі кілька точок зору щодо певного питання. Яка з них правильна? Щоб відповісти на це запитання, треба уважно розглянути докази, які висувають різні автори, а також зіставити їх твердження й аргументи з тим, що доводилося читати раніше, та з власними спостереженнями. При цьому виробляється  критичний підхід до матеріалу, що вивчається, розвивається аналітичність, формуються власні погляди, переконаність у правильності чи хибності певних положень, уміння обстоювати свою точку зору.
При читанні книги треба постійно перевіряти себе, чи не припустилися ви якоїсь неточності або хибного розуміння певних положень. А це трапляється зокрема тоді, коли читання переривається, коли наявний поспіх у роботі. Іноді доводиться по кілька разів перечитувати чи всю книгу, чи окремі важкі для розуміння її частини.
Перечитування раніше читаних творів через значні проміжки часу буває дуже корисним. Читач може знайти в них багато того, на що раніше не звертав уваги.
Майже з усіх предметів, які вивчаються у навчальному закладі, є підручники. Іноді таких підручників кілька. Викладач звичайно характеризує їх, вказує, який з них основний. Його слід опрацювати  повністю, щоб ще більше увиразнити здобуте на лекціях цілісне уявлення про зміст предмета, його головні наукові ідеї. Це полегшить потім розуміння спеціальних досліджень окремих проблем курсу, в яких знання поглиблюються й доповнюються, а іноді й уточнюються окремі викладені в підручнику концепції. Підручники створюються роками, а наука розвивається дуже швидко, тому поповнення одержаної з підручників інформації треба знаходити в нових наукових записах, журналах, монографіях, на Інтернет – сторінках.
Вдумливе самостійне читання передбачає не тільки розуміння того, що висловив автор, а й зіставлення з міркуваннями інших авторів на ту саму тему та формування судження. А щоб те власне судження було правильним, воно повинно опиратися на глибоке знання фактів. Осмислення й усвідомлення того, що читаєш, виховує пам’ять, розвиває мислення, розширює кругозір, формує науковий світогляд. Після обдумування прочитаного буває корисно вивчити напам’ять окремі крилаті вислови, стислі й влучні формулювання, вдалі порівняння тощо. Цим ми збагачуємо свої знання й зміцнюємо пам’ять, удосконалюємо розумову діяльність і підносимо свідомість. Уміла й систематична робота з книгою – важливий засіб підготовки до майбутньої роботи за спеціальністю.
Про культуру читання
У роботі з книгою потрібна систематичність, наполегливість. Доведено, що розумова бездіяльність, байдужість до марно розтрачуваного часу, великі перерви в навчанні  негативно позначаються на працездатності, викликають швидку нервову втому, поганий настрій, зайву дратівливість.
Самостійна робота з книгою буде успішною, якщо добре оволодіти культурою читання.
Культура читання – не бездумне запам’ятовування прочитаного, а уважне заглиблення в його зміст, знаходження основного, найважливішого, що допоможе пригадати й деталі. Це творче  ставлення до прочитаного, роздумування над ним, критичний аналіз його, зіставлення з відомим раніше. Це вміння знаходити способи роботи з книгами в залежності від їх змісту, розв’язуваного завдання й наявного часу, застосування найдоцільніших форм записів. Їх вміла систематизація, зберігання і використання найдоцільніших форм записів. Це вільне користування довідковою літературою (енциклопедії, словники, статистичні матеріали і т. ін.), це бережливе ставлення до книжок, це знання техніки читання.
Читання – найголовніший спосіб збагачення знань. Вам треба навчитися читати швидко й добре запам’ятовувати прочитане. Швидке читання засноване тільки на зоровому сприйнятті тексту. При цьому треба навчитися охоплювати зором зразу цілі групи слів, об’єднані єдиним змістом, читати синтагмами.
Зустрівши в тексті незрозуміле слово чи вислів, прізвище невідомої людини чи згадку про невідому подію, доцільно занотувати незрозуміле й продовжити читання. З подальшої розповіді  значення його часто розкривається. Якщо ж цього не сталося, тоді треба звернутися до довідкової літератури. Коли на потрібну тему є ряд публікацій, опрацьовувати їх доцільно не в хронологічному порядку, а починаючи з найновішої. Тоді буває досить тільки перегляду попередніх видань, щоб знайти в них відповідь на якесь окреме питання чи взяти потрібно фактичні дані, адже автори зважають на те, що зроблено їх попередниками.
Чимало залежить від правильного чергування читання й відпочинку. Бажано завжди працювати у звичному місці. У студентів – це читальний зал  бібліотеки, де ніщо не відволікає від роботи, де завжди тихо. Треба, щоб на робочому столі не було нічого зайвого, а лише книжки, які маєте читати, папір, ручка, олівець. Добре, коли поблизу є довідкова література – енциклопедії та словники, до яких доведеться звертатися. Бажано для книг мати підставку, щоб не так втомлювалися очі, не буде потреби постійно то підносити, то опускати голову, рухати очима. Кімната має бути добре освітлена, а джерело світла знаходилось попереду, але трохи ліворуч, тоді не заважатимуть тіні. Ввечері – це настільна лампа з абажуром. За півтори-дві години до сну читання треба припинити, прогулятися на свіжому повітрі, відпочити. Не слід читати в ліжку, бо наступного дня відчуватимете втому й сонливість. Крім того, таке читання псує зір. Іноді обставини змушують працювати вночі. Проте треба знати, що плідніша робота вдень. Тому найважливіший матеріал слід  вивчати вдень.
Коли тривалий час сидиш напівзігнутим за столом над книжкою, м’язи шиї й спини стомлюються. Щоб дати їм відпочити, слід на деякий час встати й читати стоячи. Сидячи за столом, треба стежити, щоб обидві руки лежали на столі, щоб хребет не був зігнутим. Попрацювавши годину-півтори, треба зробити перерву, походити, виконати кілька фізичних вправ, глибоко подихати свіжим повітрям, дати відпочити очам. Вміле чергування напруженої праці й відпочинку посилює продуктивність. Своєрідною формою відпочинку може стати зміна занять. Через три-чотири години напруженої праці з книжкою потрібна перерва, щоб прогулятися, виконати якусь фізичну роботу, поїсти тощо.
Шкідливо читати книжку під час їжі. Псується зір, коли читаєш під час руху транспорту. Дехто працює з книжкою, коли ввімкнутий радіоприймач чи телевізор. Таке читання малопродуктивне.
Як вести й використовувати записи прочитаного?
Дуже важливим елементом культури читання є вміння в процесі роботи застосовувати різноманітні форми записів. Якою б цінною не була ваша пам’ять, цілком покладатися на неї не можна – іноді вона може підвести. Її надійною опорою можуть бути записи. Ведення їх виховує вдумливість у сприйнятті тексту, поліпшує увагу й спостережливість, сприяє кращому запам’ятовуванню, дає змогу економити час при повторенні вивченого, підвищує рівень мовної культури. Читання книги з настановою записати її основні положення мобілізує увагу, стимулює думку, загострює пам’ять, зобов’язує до розмірковувань і пов’язання нової інформації з уже відомою. Сам процес читання стає не просто пробіганням очима рядків книги, а вдумливим аналізом читаного з настановою знайти в ньому головне, зрозуміти його й стисло та чітко викласти на папері. Пізніше записи дають змогу повертатися до того, що обов’язково треба знати й не забувати. Коли людина веде записи прочитаного, в запам’ятовуванні, крім зорової пам’яті, бере участь і моторна (рухова).
Тому найефективнішим шляхом до кращого розуміння й засвоєння прочитаного є старанне ведення записів. Кожен із нас, напевно, не раз переконувався в правоті слів Гете, що незаписана важлива думка часто стає загубленим скарбом. Іноді того, хто, читаючи, не нотує, порівнюють з метеликом, який безтурботно перелітає з квітки на квітку, а того, хто веде записи при читанні, – з працелюбною бджолою, яка в кожній квітці знайде нектар, щоб  перетворити його в запашний солодкий мед про запас.
Особливо потрібно робити записи тим, хто готується до виступів з лекціями перед слухачами, до написання рефератів, курсових і дипломних робіт.
Вибір форми ведення записів прочитаного залежить від ряду причин. На ньому позначаються індивідуальні особливості людини, зокрема властивості її пам’яті, освіченість, досвід. Та найбільше значення  має мета, для якої робляться записи. Одна справа, коли книга читається для самоосвіти, для поширення кругозору й естетичного задоволення. У цьому випадку можна обмежитися найпростішими записами – переказом цікавих подій, випискою влучних  висловів тощо. Інша справа, коли готуєшся до виступу на семінарі, маєш проводити  бесіду чи читати лекцію, писати статтю для газети, збираєш матеріал для курсової чи дипломної роботи. У цьому випадку записи будуть складніші, й форми їх різноманітніші.
Найпростіша форма запису – ведення реєстру прочитаних книг. Навіть запис прізвища автора та назви прочитаної книги допоможе пригадати її зміст. Коли ж такі записи не ведуться, з часом може забуватися навіть назва книги. Разом з тим такі записи дають змогу контролювати інтенсивність та систематичність у читанні нових книг. Доцільно до назви книги додати примітку про її  зміст, назвати основні положення, питання, що розглядаються  в ній.
Важливою формою записів є виписки з книжок і статей. Здебільшого це цитати – дослівне відтворення якогось важливого уривка тексту, що привертає до себе увагу глибиною думки, яскравістю вислову або викликає сумнів і потребує перевірки фактів. Іноді виписки – це стислий, близький до дослівного виклад власними словами важливих положень книги, що привернули увагу, а також формули, схеми, таблиці, цифрові матеріали тощо. Але перевага надається цитатам, особливо, коли йдеться про формулювання законів і важливих положень, які треба зрозуміти й завчити напам’ять, до яких доведеться не раз звертатися.
Буває, ви пам’ятаєте, що в раніше читаній книзі зустрічалися потрібні вам зараз важливі думки, вислови, факти, цифри, але тоді ви їх не виписали. Тепер же, щоб знайти їх, треба знову перечитати всю книгу, марно витратити час і зусилля.
Без попередніх виписок із книжок і газет, Інтернет-сайтів не обійтися при підготовці доповіді, лекції, реферату. Треба тільки дбати, щоб виписки були не дуже довгими, а кількість їх – невеликою.
При виборі того, що треба цитувати, й при самому цитуванні слід бути дуже уважними. Треба знайти в книзі ті найголовніші слова, що виражають сутність судження або є важливим висновком із багатьох фактів. Цитати не повинні бути надто довгими. Та водночас треба запам’ятати, що й вирвані з контексту і позбавлені відповідних пояснень слова можна не зрозуміти чи хибно сприйняти. Виписки треба обов’язково звірити з джерелом, з якого вони зроблені, адже випадково допущена помилка, пропуск чи спотворення якогось слова може знецінити виписку, призвести до приписування автору тих тверджень, яких у нього немає.
Цитати слід не просто запам’ятовувати, як математичні формули, а й розуміти їхню сутність у всій системі основних положень опрацьованої книги, вони повинні бути опорою, що дає змогу пригадати й інші, незацитовані твердження автора.
Дехто робить виписки цитат не з першоджерел, а з книжок, у яких вони наведені. Тому їх зв’язок із рештою матеріалу джерела лишається невідомим. Коли вас зацікавило якесь висловлювання, процитоване в читаній книзі, треба знайти вказане в посиланні джерело і з нього взяти цитату. Якщо ж такої змоги немає, потрібно зазначити, за якою книгою зроблено цитування.
Цитовані слова беруть в лапки. Тільки графічно виділені уривки віршів наводяться без лапок. Коли ж віршовані рядки подаються суцільним текстом, вони теж беруться в лапки, а великі літери, з яких починаються рядки зберігаються. Коли цитата розпочинається не з початку речення, після лапок ставиться три крапки (…). Якщо у цитаті пропущені слова, на їх місці теж ставляться три крапки. А щоб не сплутати трьох крапок, поставлених автором тексту з тими, які поставили ви на місці пропущених слів, останні бажано взяти в квадратні дужки […].
Кожна з виписок повинна бути документована до вимог стандарту. Відсутність вказівки на джерело знецінює цитату – її не можна буде використати в статті, курсовій чи дипломній роботі. Посилання на джерело включає в себе: прізвище автора та його ініціали; назву статті чи книги, коли це стаття; назву книжки чи збірника, в якій вона вміщена; місто, в якому книжка вийшла; назва видавництва; рік видання та сторінки.
Порівняно простою формою ведення записів про прочитані творів є складання їх планів. План книжки (твору) – це перелік питань, яким її присвячено. План може бути простим, коли тільки перераховуються ці питання. У розгорненому (поширеному) плані називаються основні питання і розкриваються основні ідеї твору. План сприяє кращій орієнтації в змісті й структурі твору, логіці розвитку подій чи суджень автора. Він допомагає згадати зміст прочитаного, швидко знайти ті моменти, до яких вирішимо ще повернутися. Іноді план складають у процесі читання книги. Проте краще складати план твору, коли він уже прочитаний повністю. Тоді є змога виділити головні положення. План вийде більш струнким і стислим. Слід навчитись розподіляти текст книги на великі частини, які охоплюють цілий ряд абзаців, а потім головні думки їх фіксувати в плані.
План тексту, особливо розгорнутий, допомагає в підготовці виступу по ньому. Із складання плану звичайно розпочинаємо тоді, коли треба сформулювати тези чи скласти конспект. Складання планів і прочитаних праць, і власних рефератів привчає до чіткості й логічності мислення, допомагає послідовно розкрити тему.
Складнішою формою ведення записів змісту опрацьованих творів є складання тез. Тези – це стислий виклад основних думок чи важливих положень, які розкриті в творі або які ви маєте захищати у своєму виступі. Складання тез розвиває мислення, вчить робити узагальнення, стисло формулювати висновки, сприяє глибшому проникненню в зміст прочитаного. Перед складанням тез праці, яку вивчаєте, радимо скласти її план. Однак, коли план – це перелік питань, розгляду яких вона присвячена, то тези – це вже стислий виклад основних положень тієї праці.